1. Нарушение правил безопасности движения и эксплуатации железнодорожного, воздушного, морского и внутреннего водного транспорта и метрополитена лицом, в силу выполняемой работы или занимаемой должности обязанным соблюдать эти правила, за исключением случаев, предусмотренных статьей 271.1 настоящего Кодекса, а равно отказ указанного лица от исполнения своих трудовых обязанностей в случае, когда такой отказ запрещен законом, если эти деяния повлекли по неосторожности причинение тяжкого вреда здоровью человека либо причинение крупного ущерба, — наказываются штрафом в размере от ста тысяч до трехсот тысяч рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период от одного года до двух лет, либо ограничением свободы на срок до четырех лет, либо принудительными работами на срок до двух лет с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью на срок до трех лет или без такового, либо арестом на срок до шести месяцев, либо лишением свободы на срок до двух лет с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью на срок до трех лет или без такового.
2. Те же деяния, повлекшие по неосторожности смерть человека, — наказываются принудительными работами на срок до пяти лет либо лишением свободы на тот же срок.
3. Деяния, предусмотренные частью первой настоящей статьи, повлекшие по неосторожности смерть двух или более лиц, — наказываются принудительными работами на срок до пяти лет либо лишением свободы на срок до семи лет.
Примечание. Крупным ущербом в настоящей статье признается ущерб, сумма которого превышает один миллион рублей.
Когда действие определяется в качестве правонарушения
Уголовно-правовая характеристика нарушения правил дорожного движения и эксплуатации транспортных средств заключается в анализе состава самого преступления, состоящего из объективной и субъективной сторон, а также объекта и субъекта.
Читайте также: Статья 157. Неуплата средств на содержание детей или нетрудоспособных родителей
Объективная сторона состоит из трех фактов:
- нарушение правил безопасности движения и эксплуатации ТС;
- его результатом стало нанесение крупного ущерба либо серьезного вреда здоровью человека или смерть одного/нескольких лиц;
- наличие причинно-следственной связи между этими событиями.
Субъективная сторона – это неосторожность, то есть лицо действовало с обычной преступной халатностью или пренебрежением своими служебными обязанностями.
Если нарушение вышеуказанных правил было осознанным, то речь не будет идти о деянии с двумя формами вины.
Справка. Преступление считается оконченным в том случае, когда уже наступили указанные в ст. 263 УК РФ последствия.
Объекты и субъекты
Основной объект правонарушения – это безопасность движения и эксплуатации всех видов транспорта, а дополнительный – здоровье и жизнь людей. Факультативный объект – чужие объекты собственности.
Субъектом нарушения правил безопасности движения и эксплуатации транспорта выступает, как правило, должностное лицо. Им могут быть:
- граждане, обязанные обеспечивать безопасность движения самого транспорта (механики, пилоты, машинисты, капитаны кораблей и т. д.);
- лица, отвечающее за безопасность его эксплуатации (механики, диспетчеры и пр.)
Предметом преступления определяются все виды транспорта – как сами ТС, так и транспортная инфраструктура. Сюда не относятся маломерные суда и внутришахтные вагонетки, так как они выполняют исключительно технологические функции. Предметом деяния также не могут быть объекты, относящиеся к военной технике, так как неправильное их использование или управление уже подпадает под статьи, связанные с воинскими преступлениями.
Судебная практика по статье 263 УК РФ
Постановление ЕСПЧ от 03.10.2017
7. Главная военная прокуратура начала официальное расследование происшествия на основании части третьей статьи 263 Уголовного кодекса Российской Федерации («Нарушение правил безопасности эксплуатации транспорта, повлекшее по неосторожности смерть двух или более лиц») в рамках дела N 29/00/0016-00 (далее — расследование).
Определение Судебной коллегии по гражданским делам Верховного Суда РФ от 22.01.2019 N 4-КГ18-91
Постановлением старшего следователя Челябинской транспортной прокуратуры от 6 мая 2007 г. в возбуждении уголовного дела отказано за отсутствием в действиях машиниста поезда состава преступления, предусмотренного частью 1 статьи 263 Уголовного кодекса Российской Федерации. Вступившим в законную силу решением Советского районного суда г. Челябинска от 10 декабря 2012 г. с ОАО «РЖД» в пользу Кунстман Е.В. взыскана компенсация морального вреда в размере 120 000 руб.
Определение Конституционного Суда РФ от 27.06.2017 N 1437-О
СТАТЬИ 263 УГОЛОВНОГО КОДЕКСА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ, ЧАСТИ ПЕРВОЙ И ПУНКТА 3 ЧАСТИ ВТОРОЙ СТАТЬИ 75, ПУНКТА 1 ЧАСТИ ПЕРВОЙ И ЧАСТИ ВТОРОЙ СТАТЬИ 140, ЧАСТИ ПЕРВОЙ СТАТЬИ 144, ЧАСТИ ВОСЬМОЙ СТАТЬИ 151 УГОЛОВНО-ПРОЦЕССУАЛЬНОГО КОДЕКСА
Определение Судебной коллегии по гражданским делам Верховного Суда Российской Федерации от 02.03.2020 N 56-КГ19-26
4 июня 2020 г. старшим следователем Приморского следственного отдела на транспорте Дальневосточного следственного управления на транспорте Следственного комитета Российской Федерации вынесено постановление об отказе в возбуждении уголовного дела по части 1 статьи 263 Уголовного кодекса Российской Федерации (нарушение правил безопасности движения и эксплуатации железнодорожного, воздушного, морского и внутреннего водного транспорта и метрополитена) по пункту 2 части 1 статьи 24 Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации в связи с отсутствием в деянии состава преступления; по статье 110 Уголовного кодекса Российской Федерации (доведение до самоубийства) — по пункту 1 части 1 статьи 24 Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации ввиду отсутствия события преступления.
Определение Судебной коллегии по гражданским делам Верховного Суда Российской Федерации от 08.07.2019 N 56-КГПР19-7
Читайте также: Прекращение дела об административном правонарушении за примирением сторон
10 октября 2020 г. следователем Дальневосточного следственного управления на транспорте Следственного комитета Российской Федерации вынесено постановление о прекращении уголовного дела: в отношении машиниста Воронина Ю.В. и помощника машиниста Зайко В.Ю., управлявших маневровым тепловозом, — в связи с отсутствием в их действиях составов преступлений, предусмотренных частью 3 статьи 263 (нарушение правил безопасности движения и эксплуатации железнодорожного, воздушного, морского и внутреннего водного транспорта и метрополитена, повлекшее по неосторожности смерть двух или более лиц), статьей 125 (оставление в опасности) Уголовного кодекса Российской Федерации, в отношении машиниста Мясникова Д.С. и помощника машиниста Саворовского П.В. — в связи с отсутствием в их действиях состава преступления, предусмотренного частью 3 статьи 263 Уголовного кодекса Российской Федерации.
Квалификация преступлений
Проблемы квалификации за нарушение правил дорожного движения и эксплуатации транспортных средств связаны с тем, что по своей характеристике оно близко к административным правонарушениям, трактуемых в гл. 11 КоАП РФ.
Важно! Между ними есть существенная разница: административным злодеяние считается при отсутствии тех серьезных последствий, которые указаны в ст. 263 УК РФ.
Нарушение правил эксплуатации ТС, если оно никоим образом не связано с безопасностью его движения, не образует вышеуказанный состав преступления, а определяется как нанесение ущерба чужим объектам собственности (ст. 166—168 УК РФ).
Если в результате подобного деяния был нанесен только легкий или средний ущерб здоровью гражданина, то также оно квалифицируется уже по другим статьям УК РФ, а не по ст. 263.
Допустим, нарушений было несколько, и они имели место со стороны разных должностных лиц. Тогда вид и размер наказания назначается отдельно для каждого правонарушителя по степени его вины.
Виды наказаний
При квалификации деяния по ч. 1 ст. 236 УК РФ наказания назначаются следующие:
- штраф суммой от 100 000 до 300 000 руб. или в размере з/п за 1-2 года;
- ограничение передвижений гражданина на 4 года;
- принудительные работы на 2 года с запретом на занятие некоторых должностей или осуществление определенных видов деятельности на 3 года (последняя санкция факультативна);
- заключение в тюрьму на 2 года с применением вышеуказанной санкции (по усмотрению судьи);
- арест на полгода.
Если преступление повлекло смерть человека, то правонарушителя приговаривают к принудительным работам на 5 лет или заключению в колонию на тот же срок.
Допустим, результатом происшествия стала гибель двух и более людей. Тогда преступника могут приговорить к вышеназванным наказаниям, но заключение в тюрьму назначается уже на 7 лет.
В каком случае можно избежать наказания
Если гражданин уже не исполняет свои служебные обязанности, но совершил какие-либо действия, перечисленные в ст. 263 УК РФ, то его не могут привлечь по этой статье. Например, обходчик не сообщил о поломке железнодорожных путей, находясь в отпуске.
Стаття 263. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами
1. Носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу —
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
2. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу —
караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Читайте также: Размер ущерба, при котором наступает ответственность по УК РФ
3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.
{Стаття 263 із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008, № 5064-VI від 05.07.2012}
КОМЕНТАР від ресурсу «ПРОТОКОЛ»:
Аналізуйте судовий акт: ВП ВС погодилась с ККС, що під «передбаченим законом дозволом» на поводження зі зброєю у розумінні ст. 263 КК, варто вважати дозвіл, що може бути встановлений будь-яким НПА, у тому числі підзаконним (від 03 липня 2020 р, № 288/1158/16-к)
Нагадаємо, що 31 травня 2020 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові (справа № 127/27182/15-к, провадження № 51-3305км18) зазначила, що поняття «закон», вжите законодавцем у ст. 263 КК, має розширене тлумачення і включає в себе законодавство у цілому, в тому числі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких утворює об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого цією статтею кримінального закону.
Крім того, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 4 грудня 2018 року у справі № 161/3885/16-к, провадження № 51-967км18, поділяючи таку точку зору, додала аргументації щодо її правильності і таким чином засвідчила одностайність позиції Касаційного кримінального суду з наведеного питання.
Між тим дискусійності це питання не втратило і час від часу слугувало приводом для оскарження судових рішень стороною захисту з підстав неправильного застосування судами закону про кримінальну відповідальність.
Так, захисник у касаційній скарзі, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначив, що відсутність спеціального закону, який би регламентував порядок поводження з вогнепальною зброєю, і регулювання цих питань лише підзаконним нормативно-правовим актом Міністерства внутрішніх справ України не дає правових підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення визначених диспозицією ч. 1 ст. 263 КК дій без передбаченого законом дозволу…..
Аналізуйте судовий акт: Стаття 258 — «Терористичний акт» та ст. 263 Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами — виправдувальний вирок
Аналізуйте судовий акт: ККС ВС: поняття «закон», яке використав законодавець у ст. 263 КК, має розширене тлумачення і включає в себе законодавство у цілому, в тому числі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких утворює об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого цією статтею кримінального закону
Означена правова позиція викладена в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31 травня 2020 року у справі № 127/27182/15-к (провадження № 51-3305км18).
Надалі, підтримуючи означений підхід, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 4 грудня 2020 року у справі № 161/3885/16-к (провадження № 51-967км18) зупинилася на цьому питанні детальніше.
Так, у касаційній скарзі захисник, посилаючись на пункти 1 та 2 ч. 1 ст. 438 КПК, просив скасувати оскаржені судові рішення, звільнити засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 3 ст. 263 КК і закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК. На переконання захисника, відсутність спеціального закону, який регулює правовий режим права власності на зброю, виключає наявність у діянні засудженого об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК. Крім того, він стверджував, що висновки судів про відсутність у засудженого наміру добровільно здати зброю та боєприпаси не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки засуджений повідомив про наявність у нього заборонених предметів до початку обшуку, а отже, на думку захисника, працівники СБУ мали би задокументувати факт добровільної здачі зброї.
Не погоджуючись із доводами захисника, Суд, з урахуванням практики ЄСПЛ та беручи до уваги структуру самої норми, зазначив таке.
Відсилка до іншого «закону» міститься не в диспозиції цієї норми, а у формулюванні умови, яка визначає, коли її диспозиція може бути застосована: «без передбаченого законом дозволу». Якщо «дозвіл» відсутній — умова виконана і діє диспозиція ч. 1 ст. 263 КК, тобто заборона «носіння, зберігання, придбання, передачі чи збуту вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв». І навпаки, наявність відповідного дозволу свідчить про відсутність передбаченої законом умови, за якої диспозиція цього положення може бути застосована.
Умови, що визначають застосування диспозиції норми, в теорії права відносять до гіпотези норми. Таким чином, слова у ч. 1 ст. 263 КК «без передбаченого законом дозволу» визначають один із елементів гіпотези норми, який — поряд із загальними елементами умов настання кримінальної відповідальності, що містяться в Загальній частині Кримінального кодексу України, — визначає можливість застосування диспозиції і, відповідно, санкції ч. 1 ст. 263 КК.
У цій частині положення ч. 1 ст. 263 КК справді відсилає за своїм змістом до інших законів, вимагаючи, щоб дозвіл, який виключає кримінальну відповідальність за дії зі зброєю, був передбачений законом. Аналогічні конструкції норм, що містять визначену диспозицію і бланкетну гіпотезу норми, містяться також в інших статтях КК (див. наприклад, статті 265, 267-1, 268, 290, 321 КК), що є поширеним у кримінальному законодавстві прийомом конструювання складу злочину.
Сторона захисту наполягала на тому, що при тлумаченні слова «закон» у ч. 1 ст. 263 КК належить виходити з вузького розуміння цього терміну, що виключає посилання на нормативний акт нижчого рівня. Але, виходячи із зворотнього, якщо дотримуватися цієї логіки, «дозвіл», виданий не на підставі «закону» у вузькому розумінні, а на підставі підзаконного акта, не може вважатися «передбаченим законом дозволом» у значенні ч. 1 ст. 263 КК. Іншими словами, за такого тлумачення, особа, яка має дозвіл, виданий на підставі відомчого нормативного акта, має притягатися до кримінальної відповідності за ч. 1 ст. 263 КК, оскільки такий дозвіл не відповідає вимозі, визначеній цим положенням.
Суд зазначає, що відповідно до усталеної судової практики, дозвіл, отриманий відповідно до законодавства в широкому розумінні цього терміну, виключає застосування ч. 1 ст. 263 КК. У Суду немає правових підстав змінювати такий усталений підхід, підтверджений, у тому числі, й останніми рішеннями Верховного Суду (див. постанову від 31 травня 2020 року в справі № 127/27182/15-к, провадження № 51-3305км18).
Більше того, за обставин цієї справи питання про те, чи відповідає «дозвіл» вимогам ч. 1 ст. 263 КК, не має практичного значення, оскільки засуджений не мав жодного дозволу на «носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв».
Таким чином, Суд зробив висновок, що диспозиція ч. 1 ст. 263 КК, за якою засудженого було визнано винуватим, сформульована з достатньою чіткістю, щоб дозволити йому передбачати, що діяння, за яке його було засуджено, є злочинними з огляду на це положення.
Щодо добровільності здачі зброї і боєприпасів. Сторона захисту також наполягала, що засуджений здав зброю добровільно. Зокрема, захисник зазначав, що коли працівники СБУ запитали, чи має він зброю, засуджений виявив намір добровільно здати зброю та боєприпаси. Як на підтвердження добровільності наміру здати зброю, захист посилається на те, що, хоч правоохоронці і мали дозвіл слідчого судді на обшук домоволодіння, де зберігалася зброя і боєприпаси, засуджений міг не допускати обшуку через помилки в ухвалі суду.
У свою чергу Суд зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 263 КК добровільна здача означає, що людина має можливість і надалі безперешкодно зберігати зброю, проте за власним бажанням (незалежно від причин та мотивів) передає її відповідному державному органу. У цьому ж випадку, як свідчать встановлені судами обставини, у правоохоронних органів була інформація про те, що засуджений зберігає зброю і боєприпаси, у зв’язку з чим ними був отриманий дозвіл на обшук домоволодіння, де вони могли зберігатися. Таким чином, засуджений визнав факт зберігання ним зброї і боєприпасів за умов, коли він уже не мав можливість і надалі безперешкодно зберігати зброю. Аналогічну позицію висловив і Верховний Суд України в ухвалі від 30 січня 2007 року (провадження № 5-125к07)
Аналізуйте судовий акт: Відсутність закону щодо порядку надання дозволу на носіння зброї НЕ унеможливлює притягнення особи до кримінальної відповідальності (ВС/ККС, справа № 127/27182/15-к, 31.05.18)
Підтвердив, що відсутність закону про порядок надання дозволу не виключає притягнення до кримінальної відповідальності за придбання, носіння, зберігання вогнепальної зброї без такого дозволу (ВС/КЦС, № 161/3885/16-к, 04.12.18)
